Тетяна Шелестова разом із десятирічним сином Іллею, мамою-пенсіонеркою і псом- лабродором залишили рідне місто Херсон, яке було окуповане ворогом, у перші місяці повномасштабної війни. Ціною великих зусиль їм вдалося прорватися через 39 ворожих блокпостів окупованої області і знайти прихисток у Львові. Тут їм довелося починати життя спочатку. Перед ними повстали нові виклики: житло, робота, школа і багато інших. Незадовго до війни сім’я втратила годувальника, тому Тетяні довелося самій нести той тягар, який тепер ліг на її плечі. Одним із найпріоритетніших питань для жінки була освіта її сина, адже школа рідного міста спочатку припинила роботу взагалі, а згодом відновила її лише в режимі онлай. Хлопцю потрібні були спілкування і розвиток. На щастя, Тетяна дізналася про можливість для її сина отримувати знання в ліцеї “ЖИВЕ СЛОВО” в рамках реалізації проєкту “Відновлення з любов’ю”, що фінансується благодійною організацією “ADRA Germany” і німецькою школою “Marienheoe Schulzentrum”. Ми запитали Тетяну і Іллю про те, яким був для них цей навчальний рік.
Пані Тетяно, Вам довелося змінити місце проживання, роботу, звичне оточення, а також Вашому сину довелося змінити місце навчання. Розкажіть, будь ласка, чому Ваш вибір зупинився саме на ліцеї «ЖИВЕ СЛОВО»?
Тетяна: Коли наша родина виїхала з окупованого Херсона і ми приїхали у місто Львів, я була у стані крайньої розгубленості. Потрібно було приймати багато відповідальних рішень по оренді житла, пошуку роботи, укладання медичних декларацій та вибору закладу освіти. До війни мої діти навчалися в особливому закладі, де поєднувалися освітній процес та розвиток у мистецтві, а для мене освіта та розвиток дітей є цінністю та важливою складовою у вихованні. Від друзів ми дізналися про ліцей «ЖИВЕ СЛОВО» та їхню програму співфінансування від різних донорів. Пізніше нам сповістили про заходи проєкту «Відновлення з любов’ю», у якому можна було взяти участь дітям, які виїхали із зони бойових дій. Для таких дітей, які були вимушені лишити звичне місце проживання, домівку, школу, друзів, вчителів важливо перебувати в атмосері підтримки та доброзичливості, яку ми віднайшли у ліцеї «ЖИВЕ СЛОВО».
Чи став ліцей і, зокрема, проєкт Відновлення з любов’ю підтримкою у цей непростий час для вашого сина та сім’ї загалом? Якщо так, то яким чином?
Тетяна: Період адаптації у новому місті був дуже важким фінансово та психологічно-емоційно. Тоді у Львові було складно знайти вільні місця навіть у державних школах. А під час вимкнення світла, яке тривало майже пів року, дистанційне навчання взагалі не відбувалося. Великою допомогою мені, як жінці-переселенці, яка виховує сама малолітню дитину стала спонсорська допомога для навчання мого сина у приватній школі. Як би не вона, думаю, Ілля зара продовжував би навчатися у херсонському ліцеї дистанційно та не міг здобувати якісну освіту, не мав друзів-однолітків, з якими зміг би спілкуватися…
Ілле, цього року у зв’язку з війною тобі довелося залишити рідний Херсон і навчатися в іншій школі. Чи ти міг би описати атмосферу, в яку ти потрапив, коли опинився в стінах ліцею «ЖИВЕ СЛОВО»?
Ілля: Моя нова школа невелика і затишна. Вчителі уважні до дітей. Всі один одного знають, тому можна знайти більше друзів.
Як ти думаєш, завдяки чому чи кому атмосфера в школі була саме такою?
Ілля: Думаю, завдяки тому, що вся школа – це ніби одна велика сім’я, де ти знаєш кожного і тобі від цього затишно і спокійно.
Пані Тетяно, що саме є для Вас найціннішим у навчанні Вашого сина у ліцеї?
Тетяна: Дуже важливо, що адміністрація ліцею відповідально поставилася до безпеки та облаштувало сховище, де діти могли продовжувати навчання під час повітряних тривог. Цінним аспектом в адаптації Іллі стало, що він не почував себе самотнім у своєму стані та статусі «дитини-переселенця», адже у класі і у всьому ліцеї було багато дітей, які пережили страхи війни та отримали прихисток у ліцеї. Особиста моя думка, що сумісне навчання дітей, що переїхали, з тими, що навчалися раніше у ліцеї, розвиває у всіх них відчуття єдності, співчуття, доброти один до одного та розширює їх систему цінностей та сприяє становленню їх особистостей.
Ілле, розкажи хто підтримував тебе протягом цього року найбільше?
Ілля: Найбільше мене підтримував двоюрідний брат, а також мої друзі зі школи.
Як ти вважаєш, чому важливо підтримувати такі сім’ї, які змінили місце проживання у зв’язку з війною?
Ілля: Тому що такі люди пережили, скажімо так, не найприємніше.. До прикладу обстріли і чули вибухи.. У когось померли рідні.
Пані Тетяно, з якими викликами під час цього непростого навчального року вам довелося зустрітися?
Тетяна: Викликів було чимало: мовний барʼєр, складний рівень освітньої програми, боротьба за авторитет, такий важливий у підлітковому віці. Але за підтримки директорки ліцею, пані Анжели, психолога, вчителів Ілля гідно пройшов цей складний етап життя і дуже помітно покращився його емоційний-психологічний стан у порівнянні з тим, у якому він почав навчання у ліцеї. Але варто відзначити, що без спонсорської підтримки я б не віднайшла достатньо коштів для навчання сина у такому закладі.
Ілле, розкажи трохи про навчання. Які навчальні предмети тобі подобаються? Які даються важче?
Ілля: Мені подобається фізкультура і урок, який називається «Навчаємось разом», де ми говоримо про стосунки. Важко дається німецька мова та математика.
Чим ти любиш займатися у вільний час?
Ілля: Я люблю складати Лего та грати в комп’ютерні ігри.
Що, крім самого навчання, тобі подобається в школі?
Ілля: Мені подобається проводити час з друзями на шкільному подвір’ї. Там ми граємо в різні рухливі ігри. Також я люблю, коли ми всім класом йдемо на якусь екскурсію. Нещодавно за кошти благодійників та ліцею ми ходили у львівський «Музей науки», там дуже класно.
Якими трьома словами ви могли б підсумувати цей рік навчання у ліцеї?
Тетяна: Вдячність, єдність, розвиток.
Ілля: Навчання, друзі і суперечка…
Ілле, чи є у тебе мрія?
Так, наразі я мрію стати або професійним футболістом, або створити власний бізнес.
Як Ви вважаєте, пані Тетяно, чому здобуття освіти у цей нелегкий для України час все ще є важливим, на Вашу думку?
Тетяна: Наша держава потребує освічених людей, бо наші діти – це наше майбутнє!
Вже після інтерв’ю Ілля поділився з нами, що якщо він стане футболістом або бізнесменом, він обов’язково стане метсенатом для когось, хто переживає важкі часи, адже на власному досвіді оцінив, наскільки важливою є вчасно надана підтримка тим, хто її потребує.
Запитання: Яна Резнікова
Фото: Юрій Поліщук
Коментарі
Залишити коментар