Які батьківські слова можуть нашкодити майбутньому дитини? Яких фраз треба уникати у спілкуванні з дітьми? Які слова допоможуть сформувати особистість та скерувати її подальший розвиток та успіх? На ці питання відповідає Анжела Поліщук, консультант з сімейних відносин.

Мартін Лютер у своїх працях розповідав про свого вчителя, котрого дехто вважав дивакуватим. Заходячи до класу хлопчиків, він завжди знімав капелюх і низенько вклонявся. Інші ж вчителі сміялися з нього, мовляв, не слід цього робити. «Вони ж тільки діти!» — запевняли колеги.

— Хтозна, можливо серед них є дитина, яка стане великою, — скромно відповідав вчитель. І справді, таким учнем був юний Мартін Лютер, котрий згодом став великим реформатором християнської Церкви усього світу.

«Програмування» майбутнього дитини

Хотілося б детальніше зупинитися на вербальному інструментарії батьків. На превеликий жаль, саме в цьому питанні дорослі чинять багато помилок. Розкидаючись словами та репліками, батьки несвідомо програмують майбутнє дитини. Втім, кожен з нас, дорогі читачі, зі світу свого дитинства чи юності виніс дещо важливе: тезисні форми настанов, порад чи повчань. При нагоді ми повторюємо наступному поколінні: «так говорив дідусь», «пам’ятаю, як тато наказував», «бабуся щоразу нагадувала…»

Прикро, але не завжди батьківські фрази бувають кращими орієнтирами, проте вони міцно зберігаються у пам’яті їх слухачів. Це і є так звані «директиви», котрі в подальшому керують поведінкою і вибором дитини. Вони виражають прихований наказ і є дієвими у тривалому часі. За впливом батьківські директиви поділяються на позитивні і негативні.

Якщо дитину з ранніх літ супроводжували підбадьорливі фрази «У тебе це вийде… Ти молодець!», то в дорослому віці ця особистість обов’язково проявить неабияку наполегливість і старання. У випадку завищених вимог та звинувачень на зразок «недотепа», «незграба», «телепень», «забіяка» сповниться негативне очікування. Рано чи пізно дитина звикне до нього. Принцип: «Як ви яхту назвете, так вона і попливе». Дитина може пристосуватись й до суворих вихователів шляхом обману, замкнутості і навіть агресивності. Деякі директиви батьків породжують внутрішній протест і бунт або необ’єктивну оцінку дійсності і страх. Дозвольте навести декілька прикладів скалічених доль:

Незаміжня тітка для своїх племінниць все повторювала: «Хто ж вас, дівчата, заміж візьме?» От і довела всім вродлива дівчина: мов сліпе кошеня вийшла заміж за випадкового хлопця. Шлюб розпався, а життя немає.

«Бідними родились ми, бідними і повмираємо», — часто говорила мама. Покохавши багату дівчину з села, син так і не наважився зробити їй пропозицію. Крізь пройдені десятиліття він випадково довідався, що дівчина і її батьки були б зовсім не проти, але… «Вже було надто пізно», — жалкував чоловік.

«Як мені все набридло… піду від вас», — неодноразово погрожувала колишня вихованка інтернату чоловіку і дітям. Цю формулу поведінки і ввібрала у себе донька. Її доля має довгий ланцюг залишання: незакінчена середня освіта, залишена музична школа, безліч на її погляд «поганих» друзів, відсутній диплом про вищу освіту, яку не вдалося закінчити, десятки разів зміна місця працевлаштування, зрештою, розрив одного шлюбу, другого…

Тож, «Слово — не горобець, вилетить — не впіймаєш», — з повною серйозністю збувається ця приказка у долі багатьох. Тому Слово Господнє з цього приводу застерігає у книзі Приповістей 10:19: «Не бракує гріха в многомовності, а хто стримує губи свої — той розумний».

Розповідають, як один молодий юнак прийшов до Сократа вчитися красномовності. У бесіді з філософом він так багато говорив, що Сократ взяв з нього за урок подвійну плату. Балакучий чоловік обурено здивувався, адже він очікував протилежного. На що Сократ відповів: «Тому що я змушений вчити тебе удвічі більше: спочатку мовчати, а потім правильно говорити».

Напевно, школу мовчання корисно закінчити багатьом з нас. Дорогі друзі, якщо у вашому домі діти, будьте обережні в словах і діях!

Розкажіть детальніше про негативні формули батьківських фраз, аби наші читачі могли їх впізнати і вчасно вилучити з лексикону.

Найчастіше батьківські фрази містять прихований алгоритм. Тож будьмо уважні!

«Будь як усі… І навіщо ж ти виділився? Вийшло ж гірше для тебе… Хай роблять як хочуть — не лізь, не захищай, мовчи…» Як часто батьки говорять ці фрази дітям, не підозрюючи, що вони диктують їм директиву: «Не будь лідером». Так надмірний самозахист, відмова від принципу справедливості чи опіки слабких, кредо «моя хата скраю» призводить до стану пасивного спостерігача, навіть коли однолітки когось ображають чи поводяться нечесно. Батьки дитини згодом самі страждають від таких уроків, коли їх дитя виростає, адже в народі кажуть: «Якою мірою міряєш, такою тобі і відплатять».

«Не думай про це, забудь… Як є, так є… Не звертай на це увагу…» — подібні фрази підштовхують дитину не бути розумним, не розмірковувати, над проблемою, не ставити багато запитань. Іншим словом директива «Не думай» припиняє будь-які раціональні підходи і стає звичкою життєвого шляху. «Нехай буде, як скажуть люди» або «Куди вітер дме, туди й хилиться», — говорять про людину, яка прийняла директиву «Не думай» з шкільної парти чи дитячого садочку.

«Тато зробить це сам, облиш… Ще рано тобі знати це… От підростеш…» — подібні репліки закарбовують у свідомості дитини директиву: «Не спіши дорослішати». Найчастіше зводять таку стіну надмірної опіки батьки, котрі бояться, аби їх діти були самостійними та дорослими і згодом залишили батьківський дім. Як правило, ця ніша дістається наймолодшим дітям родини або одинакам. Якщо дорослий син чи донька створюють власні сім’ї, то їх переслідує психологічна (іноді фінансова чи житлова) залежність від батьків та почуття невпевненості. В гіршому випадку набута «безпорадність» створює умови сісти на шию стареньким батькам. Цю тенденцію в народі жартівливо констатують так: «Дякую тобі, мамо, за твою науку, колисала ти мене, колиши й онуку».

«Пора тобі думати своєю головою… Ти ж не маленький… Хіба ти досі не знаєш, як це робити?» Це озвучення директиви «Не будь дитиною». Нерідко дістається і старшій по віку дитині. Звісно, строгі вимоги об’єктивні у вихованні дітей, але вони не повинні обкрадати дитинство та пригнічувати дитячі невинні бажання, котрі тісно пов’язані з самовираженням, творчістю та впевненістю. Директива «Не будь дитиною» може розвинути комплекс неповноцінності, котрий буде заважати особистості виразити себе у суспільстві, бо в народі здавна відомо: «Не кричи, а ліпше навчи».

«Не починай без мене… Ти можеш зробити не так… В тебе нічого не вийде…» Надто застережливі батьки, які дають директиву своїм дітям «Не роби сам», і не здогадуються, що зрощують у своїх чадах страх перед будь-яким рішенням, новою дією. Не даючи права на помилку, дорослі гамують ініціативу та рішучість дітей. Виростаючи за інерцією батьківської формули «Не роби сам», уже дорослі сини та доньки продовжують чекати допомоги, вказівки, відкладаючи початок важливих справ на потім.

«Дивись, як дівчинка… Поглянь на інших… Чому у тебе не так, як в Сергійка…» — зовсім звичні репліки-порівняння директиви «Не будь самим собою». Батьки намагаються «підігнати» своїх чад під мірки однолітків, друзів, розширюючи принцип «інкубатора» у свідомості дитини. Пізніше це обертається бумерангом до самих батьків: «Хочу велосипед, як в Андрія. Купи планшет, як у Валі». Біда дітей — жертв порівняння полягає не тільки у втраті унікальності їх особистості: вони стають обділеними у відчуттях радості і щастя в подальшому житті, оскільки завжди знайдеться той, у кого краще.

Серед життєвого колориту батьківських векторів є директиви, які виражаються тільки дією, без слів. Нерідко матері, котрі залишились з сином без чоловіка, після розлучення у своєму одинаку бачать «єдиного друга», котрий здатний заповнити порожнечу душі. Директива «Ти належиш тільки мені» може спрацювати і в повнолітньому віці юнака, якщо особисте життя матері не влаштувалось або вона має глибоку образу на попереднього чоловіка. До майбутньої супутниці життя, яку обирає син, мати ставиться підозріло, вимогливо, керуючись радше ревністю, аніж здоровим глуздом. Зрештою, молодий юнак може залишитися неодруженим, догоджаючи неньці. В іншому разі буде переживати постійні інциденти з приводу її втручання у справи нової сім’ї. З цих обставин «і найменша іскорка зродить великий вогонь».

«Ти мене доведеш… Моє серце не витримає… Доки я терпітиму тебе…», — це перелік фраз, котрі об’єднуються навколо вкрай згубної директиви: «Ти заважаєш мені жити». Почуті репліки формують у свідомості дитини низьку самооцінку та почуття провини. Зростаючи у ковпаку директиви «Ти заважаєш мені жити», юнак або дівчина палко воліють розв’язати ситуацію конфлікту. В умовах труднощів і скрути нерідко в їх головах гніздяться думки про самогубство. Неповнолітні діти часто йдуть з дому в пошуках тих, кому вони не заважають і потрібні більше. В дорослому житті людина за звичкою низку невдач може приписувати знову собі. З цього приводу в народі кажуть: «Батька й матері молитва з дна моря рятує, а проклін — у калюжі топить».

Дорогі батьки, якщо в ході даного аналізу ви помітили неправильний розвиток характеру чи поведінки внаслідок дії так званих директив, не падайте духом! Насамперед, просіть Бога звільнити вас від руйнації слів. Пам’ятайте обітницю із Святого Писання, записану в книзі Приповістей 26:2 «Як пташка літає, як ластівка лине, так невинне прокляття не сповниться». І найважливіше: приліпіться силою думок та вірою до директив Небесного Батька. Божа Сила може перетворити успадковані і набуті нахили, може виправити скалічену долю, тому що сила Ісуса — це його вічна всеперемагаюча Любов до нас і наших дітей.

Як правильно реагувати на проблеми аби зберегти спокій і гарне самопочуття?

Щоб відповісти на це запитання, нашим читачам пропоную подумки сісти в одну із університетських аудиторій.

Професор почав урок. Підняв склянку з водою, щоб було видно всім студентам, а потім запитав:

— Як ви думаєте, яку вагу має ця склянка?

Студенти вигукували: «50 грамів, 100 грамів, 125 грамів».

— Правду кажучи, я сам не знаю, мені треба її зважити, — сказав професор. — Дозвольте мені поставити вам ще одне запитання: що станеться, якщо я триматиму цю склянку ось так 15 хвилин?

— Нічого, — відповідали студенти. Професор продовжував:

— Добре, а що станеться, якщо я цілу годину буду ось так тримати склянку?

— У вас почне боліти рука, — сказав один із студентів.

— Ви праві. А що трапиться, якщо я стоятиму ось так цілий день?

— Ваша рука заніміє, може з’явитися судома, вас навіть може паралізувати, і тоді доведеться їхати до лікарні, — видав інший студент, і всі засміялися.

— Дуже добре, але чи зміниться вага склянки за цей час? — запитав професор. Студенти відповіли, що цього не станеться.

— Тоді що стане причиною болю в руці і судом?

Студенти були спантеличені.

— Опустіть склянку, пане професор! — сказав один із студентів.

— Правильно!

Викладач почав пояснювати: «З проблемами в житті треба робити так само. До тих пір, поки ви думаєте про неї кілька хвилин, нічого не відбувається, усе гаразд. Якщо думаєте про них довго, це перетворюється на хворобу. Думаєте ще довше — вони паралізують вас. Тоді ви не зможете нічого зробити. Важливо думати про проблеми в житті, але набагато важливіше «опускати» їх і робити це щодня перед сном. Якщо ви так вчините, то не будете мати затяжних депресивних станів, стресів, а навпаки, кожен день будете прокидатися повними сил та енергії».

Любі читачі! Не забудьте «опустити склянку» сьогодні і ви. Віддайте її Богові разом з негативними директивами вашого життя! Довірте своє життя Христу. «Опустити склянку» — значить, визнати те, що ми не в змозі вирішити проблеми самостійно, тому віддати їх Господу, Який завжди готовий понести труднощі і зняти тягар переживань.

Які фрази дорослих збудовують особистість і скеровують її подальше життя у позитивне русло?

«Мудрим ніхто не родився, а навчився», — підкреслює народна творчість. Вочевидь, освіта дітей починається в сім’ї. Нашим слухачам до розгляду пропоную найбільш потрібні формули родинного благополуччя:

«Як ти думаєш, що зробив би тато на твоєму місті? Поцікався у мами, чи вчинила б вона так?», — запитання, які формують директиву «Живи, як я». Особистий позитивний приклад батьків, безперечно, є гарантом успіху. «У добрих батьків добрі і діти», — повелося в українському народі, а також: «Який Хома, така й донька». Директива «Живи, як я» закликає до наслідування і зміцнює потребу психології дитини до копіювання, яка зберігається до 6-7 років.

«Біла ворона — це добре», — найбільш необхідна директива для підлітків, починаючи з 10 років. «У тебе є своя думка… Не обов’язково бути як всі. Не завжди більшість чинить правильно», — фрази, які допомагають дитині мати свою тверду позицію і не боятися тиску натовпу, однолітків, якщо їх правила чи принципи в корені неправильні і неприпустимі для суспільства. Ці репліки допомагають дітям вийти за коло і не стати конформістами. Своя думка — це означає, що є об’єктивне рішення, є незалежна позиція.

«Ти зможеш! У тебе є талант», — це стартові директиви позитиву для соціалізації особистості, адже в кожної дитини є окремі здібності, нахили, гарні риси характеру. Ненароком висловлена похвала, захоплення чи визнання талантів дитини надає цілеспрямованості, полегшує шлях до успіху та окрилює справжніми мріями. В люб’язній атмосфері і докори — це лікувальні пігулки, які сприяють одужанню і бешкетників.

«Треба допомогти людині», — така директива спрямовує правильність пріоритетів і допомагає позбутися егоїзму, котрим сьогодні уражене людство. Цією «людиною» може виявитися бідна бабуся, інвалід, який просить милостиню, маленька дівчинка, яка плаче, незрячий, котрому потрібна допомога на дорозі. Людина — це цінність. Мимохідь іти не можна. «Доброта — це те, що може почути глухий і може побачити сліпий», — висловлювався Марк Твен. Якщо ця директива стає правилом життя, то щастя і радість у домі — звичне явище.

«Ти мені потрібен. Я тебе люблю», — як часто саме цих слів очікують від батьків діти, які провинились, були неслухняними чи бешкетували. Фразу «Я тебе люблю, не дивлячись ні на що», бажають почути усі. Всі потребують слів любові і підтримки у пору труднощів, прикростей. Це острівки спасіння у морі життєвих хвиль. Дорогі друзі, не скупіться на вираження слів любові! Натомість, ви обов’язково пожнете плоди радості і щастя.

«Бог тобі допоможе. Я молюся за тебе», — це батьківська директива благословення. Подібні запевнення дають силу і натхнення долати життєві бурі і підіймають віру, яка творить дивовижне.

Одна з ділянок досліджень, яка найшвидше розвивається на Заході, спрямована на вивчення зцілюючої сили заступницької молитви. Останні дослідження показали, що 79 державних медичних освітніх установ США пропонують курс молитви, духовності і зцілення. Таке зростання інтересу до молитви спостерігається за останніх 20 років. Не дивно, що багато синів і доньок пам’ятають мамині молитви ще з раннього дитинства.

Анжела Поліщук,
консультант з сімейних відносин