Один чоловік відполірував свій автомобіль. А тим часом його шестирічний син підняв камінь і надряпав кілька слів на дверцятах машини. Чоловік схопив руку дитини й став бити по ній, не розраховуючи в гніві сили ударів.

 

У лікарні дитина втратила всі свої пальці через численні переломи. Коли син побачив свого батька з очима повними болю, він запитав: «Тату, коли мої пальці виростуть знову?». Батько нічого не відповів, він пішов до свого автомобіля й почав бити його ногами. Спустошений своїм негідним вчинком, сидячи перед автомобілем, він подивився на подряпини уважніше. Виявляється, дитина написала: «Люблю тебе, тату».

Шановні друзі, у цій життєвій трагедії можна розпізнати проблему сучасної сім’ї: людей використовують, а речі люблять. Натомість треба навпаки: речі повинні використовуватись, а людей потрібно любити. Гнів та любов не мають меж. Але вибирайте любов, аби життя було прекрасним.

Отже, перевага відносин — це правильний орієнтир щасливої сім’ї.

Альберта Ейнштейна неодноразово номінували на Нобелівську премію з фізики. Але проблема полягала ось у чому: його відкриття були настільки революційними, що члени Нобелівського комітету просто не наважувались присудити йому премію. Іноді його роботи повністю суперечили всім вже доведеним на той час теоріям. Однією з таких була теорія фотоефекту. Альберт пояснив експеримент фотоефекту в 1905 р., повністю ігноруючи уявлення про природу й будову світла, які до цього були встановлені наукою. Тоді будову світла пояснювали виключно через модель хвилі. Ейнштейн сформував нову гіпотезу моделі квантової природи світла: щоправда конфлікт двох моделей природи світла не вирішено й донині. Але саме за цю гіпотезу через 15 років вчений отримав таки Нобелівську премію.

Альберт Ейнштейн є еталоном геніальності ХХ ст. «Легше розщепити атом, аніж побороти стереотипи», сказав він одного разу. Його характер і нестандартне сприйняття життя дуже влучно характеризує знаменита фотографія, на який він показує язик. Найненависнішим словом у німецькій мові для Ейнштейна було слово ZWANG — «цванг», тобто примус. Усе, що він робив, не суперечило його волі. Ця людина ніколи не жила за шаблонами й не керувалася забобонами. Існує думка, що мозок Ейнштейна функціонував як у дитини. Тому що на всі питання він сам знаходив відповіді, не задовольняючись наперед визначеними судженнями суспільства.

Любі читачі! Іноді ми настільки заангажовані всілякими стереотипами, що потребуємо перезавантаження. Часом комп’ютери «виснуть», і щоб відновити процес, треба натиснути на кнопку «restart». Такого ж «restart» вимагає і наша свідомість: перезавантаження цінностей, пріоритетів, оновлення погляду на навколишній світ, сім’ю. Нам треба відкинути всю нісенітницю й побачити істинну сутність речей з акцентом на живих взаєминах. По-правді, любов дає вільний вибір.

На ранніх етапах стосунків «батьки-діти» наступає час, коли треба сказати дитині рішуче «ні». Як бути тут?

Справді, без так званого вітаміну «ні» виховання беззмістовне й неможливе. Хочу наголосити, що норма його присутності для розвитку дитини вкрай необхідна з перших днів життя. Кажемо «ні», коли малюк вкотре безпідставно «захникав»; маємо на увазі «ні», коли зупиняємо дитину, яка хоче бавитися, а на годиннику далеко за північ. Як бачимо, вираз «ні» поступово всмоктується з грудним молоком у життя особистості.

Одначе, у віці від трьох до шести років матусям стає важче впоратись зі своїм вередливим чадом, ніж це було раніше. Саме тому на цьому етапі розвитку слід допомагати дитині чітко зрозуміти, що вона не завжди буде отримувати те, чого хоче. Коротке й тверде «ні» повинно мати розумні рамки й володіти лагідним, доброзичливим і спокійним характером. Найважливіше, під надокучливим тиском дитини власноруч не перефарбувати його у зворотне «так».

Для дитини з трьох років існують конкретні правила поведінки, яких вона має дотримуватися. Приклад: «Ми складемо іграшки й підемо в ліжечко; ні! Ми помиємо тобі ручки, а тоді їстимеш».
Багато дітей у ясельному й дошкільному віці влаштовують своїм батькам справжнісінькі драми та істерики. Трирічне маля може плакати, кричати, впасти на підлогу та бити кулачками в неї. Навіть якщо вся ця неприємна сцена відбувається між людьми, приміром у магазині, коли ви відмовились купити дитині чергову іграшку, не піддавайтесь на провокацію. Не реагуйте надто болісно на подібну поведінку своєї дитини. Усе, що ви маєте зробити — просто простежити за тим, щоб дитя не завдало собі шкоди. Коли «спектакль» трохи стихне, можна жартома відзначити малюка, наприклад, так: «Напевно, в цій крамниці ще ніхто так гарно не плакав». Зауважте: варто один раз поступитись дитині, піддатися її примхам — і це відбуватиметься постійно. Малюк регулярно щось вимагатиме, використовуючи як зброю істерику. По-правді, батьківська любов тверда й далекоглядна.

Як навчити малюка терпінню в магазині чи супермаркеті і як правильно поводитись батькам біля прилавка, чуючи вимогливе «купи»?

Якщо говорити коротко: перемога здобуватиметься не за один день. Це свого роду іспит для батьків. Легше за все задовольнити миттєву примху маляти, даруйте, якоюсь цяцькою, але ж на меті — характер майбутньої особистості, її подальше життя.

Не намагайтесь виправити прикрості й нестатки вашого дитинства, засипаючи своїх дітей речами, яких у вас не було.

Відмовляйтесь від міфу про те, що дитинство є щасливим, коли в дитячій кімнаті — гора іграшок чи повний комплект найновішої техніки або шафа одягу і книг.

Похваліть дитину за витримку, вихованість і терпіння, коли та приборкала свої забаганки й поводилась стримано.

Обов’язково дотримуйте обіцяного слова.

Якщо у вас підліток: збирайте та аналізуйте разом з ним аргументи на користь того чи іншого варіанту покупок.

Даючи вибір, переконуйте з позиції друзів та однолітків на зразок «Здивуєш ти Артема цими кросівками» або «І Галя захоче такий костюм».

Якщо у вашому домі малюк — наберіться терпіння, коли вирушаєте з ним до магазину. Однак, існують деякі поради, котрі допоможуть легше впоратись з маленьким шантажистом сім’ї в дошкільний і ясельний період.

Передусім, аби уникнути розпачливих і безкінечних «купи» в супермаркеті, доречно дати дитині випереджаюче конкретне заняття. Іншим словом, слід зайняти її розум і руки. Це може бути пошук найбільшої і найменшої речі, яка продається в магазині. Доручіть вашому маленькому супутнику тримати якусь річ, яку ви збираєтесь придбати для сім’ї.

Іноді уникнути маніпуляторного лементу в магазині допоможе заздалегідь визначена умова з дитиною. Це може бути одна покупка для малюка або грошовий ліміт чи кошти особистої скарбнички. Можна практикувати і так звані «тренажерні» походи до крамниці без гаманця, який батьки навмисно залишили вдома.

Відволікти панічне «хочу» безпосередньо біля вітрини й змінити сценарій скиглення, істерик чи плачу малюка можна спосіб заперечних реплік з наголосом на почуттях. Приміром: «Мені теж подобається цей конструктор чи машинка. Пройдімось по магазину, а я тим часом вирішу чи зможемо ми це придбати сьогодні». «Справді, це дуже гарна річ. Давай подумаємо, що з нею можна зробити і як використати». «О! Ця гарна лялька чекатиме нас в магазині на найвиднішому місці».

Візьміть до уваги, шановні читачі: серйозний, без глузувань і докорів розгляд прохання для дитини важливіший, аніж придбання самої речі.

Не слід апелювати до засобів, які принижують авторитет. Можна почути, приміром: «Що ти скиглиш, як дівчисько? Великий хлопчик, а не можеш потерпіти… Ти ж обіцяв, що не будеш нічого вже просити. Ото сам зароби гроші колись – і купуватимеш все, що тобі заманеться». За цих обставин, засоромлена дитина змушена гамувати свої почуття й бажання. Може статися, що в неї з’являться гріховні думки про обман чи крадіжку наступного разу, коли її батьки не розуміють і психологічно тиснуть.

Не забувайте, що дитина має право на прохання. Прислухайтесь уважніше і з’ясуйте докладну причину хотіння почасти непотрібних речей.

Занотуйте невеличку аксіому: у дошкільному віці батьки для дитини — великий абсолют. «Мій тато найдужчий. Моя мама найгарніша. Наша машина — всіх переганяє», — чути з вуст чотирьохрічних чваньків. Відтак, безневинні прохання «дай», «купи» виглядають нищівно-мізерними з такої позиції.

Взагалі, повторювальне коротке слово «купи» виявляє непереборне бажання, аби дитина надалі була в центрі уваги й відчувала на собі опіку інших та свою значущість у колі друзів, яких вона не може привернути до себе іншим чином.

Отже, між речами і соціальною поведінкою є неписаний закон взаємозалежності. Однак, речі слід використовувати, а людей, попри всі прикрості — любити. Яким шляхом підете ви, шановні батьки — вирішувати вам! І все ж пам’ятайте: всеперемагаюча любов Небес щомиті готова допомогти.

 

Анжела Поліщук