Якось славетного українського педагога Василя Сухомлинського запитала одна жінка про початок психолого-педагогічного виховання її дитини. Турботлива мати уточнила, що сину виповнився рочок від народження, і вона відповідально готується до майбутнього процесу. Втім, Василь Олександрович відверто зауважив, що молода мама вже запізнилася на цілий рік. Сучасна наука і медицина вносить поправку до цього факту, стверджуючи, що фундамент особистості бере свій початок ще в материнській утробі.

Зв’язок між матір’ю та майбутньою дитиною

На 8 день після зачаття розпочинається бурхлива активність нового життя і формується унікальний зв’язок між матір’ю та майбутньою дитиною. Щохвилини утворюється 20 тисяч нових клітин. Виявляється, що весь життєвий резерв матерії людського організму формується у перші тижні утробного періоду. Такий інтенсивний процес триває перший триместр вагітності. Чим же зайнята в цей час мама?

Ситуація перша. Випадок, коли новину про вагітність жінка сприймає негативно в силу різних причин (чи то відмови чоловіка, чи складне матеріальне життя, житлове становище, тощо). Для неї дитина в цей момент не бажана. Перша репліка у її голові: «Жах! Що робити?» Дослідження показали, що такий стан вагітної є надто загрозливим для життя її малюка. Річ у тім, що у цей час, коли жінка не сприймає розвиток плоду, котрий зародився у ній, між матір’ю і дитиною відбувається фізичний та психологічний процес «відторгнення». Попри все, протягом цих днів, коли жінка бідкається і плаче, відбувається новоутворення двадцяти тисяч клітин щохвилини. Але внаслідок стресових умов «відчуження» вони несуть в собі «збої» у програмних формулах ДНК і ніхто не знає, за що відповідатимуть ці клітини: мозок, серце чи нирки?

Якщо через три дні жінка перемогла свої почуття, владнала життєві питання і прийняла дитину психологічно, то немає гаранту, що потомство буде здоровим. Крім того є велика вірогідність, що навіть короткотривала небажаність проявиться в житті її сина чи доньки комплексом неповноцінності, депресивним нахилом або високою агресивністю до батьків. «І в кого він такий вдався?» — в сум’ятті шукає пояснення жінка крізь роки, забувши, що витоки проблеми криються у сивій давнині її молодості.

Ситуація друга. Випадок довгоочікуваної, бажаної вагітності. Сім’я з нетерпінням і всілякою делікатністю та увагою плекали народження синочка. Ще в ранньому дитинстві хлопчина проявив неабияку музичну обдарованість. Згодом, врівноважений і товариській юнак навчався в музичній консерваторії. Одного дня він поділився з матір’ю своїм здивуванням. Не маючи жодної уяви про музичний твір, який чув вперше, молодому композитору здавалось, що ця класика — його власний витвір мистецтва, адже хлопець точно знав, чим закінчиться соната. Мати, уважно вислухавши сина, підійшла до старенької шафи і дістала звідти платівку, де зазначався автор і вже знайома назва твору, який так сколихнув її сина. Колись, 20 років назад, будучи вагітною, жінка часто любила слухати цю музику.

Дійсно, біографія усіх особистостей починає свою історію ще задовго до дня самого народження. У книзі Псалмів Святого Письма цар Давид це добре усвідомлював. Його враження від Господніх дій підкреслюється у рядках 138-го псалму, 14 та 16 віршах: «Прославляю тебе, що я дивно утворений! Дивні діла Твої і душа моя відає вельми про це!.. Мого зародка бачили очі Твої, і до книги Твоєї записані всі мої члени та дні, що в них були вчинені, коли жодного з них не було…»

Поради щодо цього питання знаходимо у працях Елен Уайт: «Чимало батьків не надають значної ваги передпологовому впливові, проте Небо дивиться на це інакше. Якщо до народження дитини мати потурає своїм бажанням, якщо вона егоїстична, дратівлива і примхлива, то ці риси знайдуть своє втілення у характері дитини. Таким чином багато дітей успадковують майже непереборний потяг до зла. Якщо ж мати непохитно дотримується правильних принципів, коли вона поміркована, добра, ласкава і безкорислива, вона зможе передати і своїй дитині цінні риси характеру. На чоловіка й батька покладається особлива відповідальність робити все, що в його силах, аби полегшити побутовий тягар дружини й майбутньої матері».

«Який рід, такий плід», а також «яка сім’я, така і я», — здавна говорять в народі.

Як продовжити формування родинного почуття після народження?

Сам момент народження для немовляти є значним стресом, тому батьки повинні заздалегідь подбати про безпеку дитини. Є дещо важливе, що треба зробити ще в пологовому відділенні лікарні. В цілях максимальної родинної єдності та формування врівноваженості особистості в майбутньому безпосередньо після народження дитину слід покласти на тіло матері більш ніж на 20 хвилин. Знайомий стук серця, ритм дихання, тепло матері знівелюють нервову напругу малюка, натомість, сприятимуть позитивному потенціалу в подальшому.

Спеціалісти педіатрії порівняли дітей, народжених за традиційною методикою, з новонародженими, котрих прикладали на тривалий час до тіла матері в перші години після пологів. Виявилось, що до кінця третього місяця їх життя, немовлята першого типу плакали у 7 разів більше, а в дорослому віці почуття неспокою їх долало частіше. «На сонці тепло, а біля матері добре», — робили вдале порівняння ще в давнину наші попередники. Вчені дійшли висновку, що діти, котрих прикладали до мам у перші години життя, більш спокійні, а батьки в свою чергу мають повне задоволення їхньою поведінкою.

Не секрет, що окремі звички обіймати, гладити, пестити, цілувати або просто тримати за руку є важливими проявами тактильного контакту протягом всього життя людини. Цікаво, що для немовлят ці складові стають життєво необхідними. В одному дитячому будинку спостерігалась тенденція високої смертності та гальмування інтелектуального і психологічного здоров’я у дітей, які в силу нестачі персоналу мали дефіцит соціальних зв’язків. Було помічено, що в умовах ситості та матеріального добробуту діти без тривалих зорових, звукових, тактильних контактів значно відставали у психологічному і фізичному розвитку від своїх однолітків. З’ясувалось, що збалансована дієта та гігієна — це чинники необхідні, але недостатні.

Для встановлення зв’язку між батьком і малюком фахівці наполегливо рекомендують істотно збільшити площу тактильного контакту, тобто тато повинен прикласти дитину до тіла так, щоб вона відчувала його тепло і ласку. До речі, мами це роблять інтуїтивно під час годування дитини грудьми. Сила впливу дотиків настільки велика, що можна заявити: ми прив’язуємось і зріднюємось з тими, до кого торкаємось.

Формування родинного почуття відбувається також через зоровий контакт, адже новонароджені володіють чітким механізмом візуального спостереження. Феномен фіксації образу мами (або присутнього батька) через 3-4 години після народження стає реальною запорукою успіху батьківського виховання пізніше. Здатність малюків зосереджувати погляд як на близькому предметі, так і віддаленому, дозволяє йому знаходити об’єкти, до котрих він прив’язується і звикає на все життя. «Пташка радіє весні, а дитя — матері», — здавна помічали серед українського народу. Діти, чиї мами нехтують зоровим контактом, розвиваються гірше.

Звісно, для гарного самопочуття та родинного зв’язку і немовлята потребують спілкування з батьками. Це передбачено мудрим Творцем. Справа в тім, що мами в більшості своїй володіють особливим видом високого тону голосу, котрий вони інстинктивно використовують, розмовляючи з дитиною. Це не просто підробка дитячого лепету, а саме такий тон, на котрий малюки найбільше відгукуються.

Наступне: ласки та поцілунки — необхідний крок в процесі встановлення міжособистісного зв’язку з немовлям. Дуже важливо, щоб мами і татусі цілували свою дитину. Це потрібно не лише для фізичного здоров’я, адже при поцілунках батьки і дитина обмінюються нешкідливими бактеріями, які покращують травлення їжі. Цілуючи малюка, батьки проявляють до нього любов, що дуже важливо в процесі встановлення взаємної прив’язаності та емоційної радості. «Не доспи, не доїж, а дитину потіш».

За яких умов у дітей формуються позитивні звички та риси характеру?

Скажу лаконічно: звички та риси характеру у дітей набуваються лише при наявності потреби, кожна з яких має рамки сензитивного періоду, тобто найсприятливіших умов для розвитку.
Звернімо увагу на трирічних дітей. Які ж їхні потреби? Передусім це гігієна, тепло, умови відпочинку та активної гри, їжа та пиття. Однак кожна людина — це біосоціальний індивід. Саме в ясельний період діти мають гостру соціальну потребу подобатись мамі і близьким людям. Репліки на зразок «Ти мені не подобаєшся», «Ти поганий», «За це я тебе не люблю» діють паралітично на малюка 2,5-4 років. Це зрозуміло, адже вся сутність і результати його діяльності спрямовані на схвальну рецензію мами.

Усім відомо, що діти у цьому віці беруться за все у домі. Вони хочуть варити і прати, прасувати й майструвати, прибирати і мити посуд, читати і писати, тощо. Попри всілякі негаразди такої помочі, якщо дитина чує від мами похвалу і підтримку, вона тішиться та радіє, їй комфортно. Захоплення батьків її особистістю та спробами серйозних справ пробуджують у малюків сильний внутрішній інтерес до господарювання, а в подальшій долі у них проявлятиметься послідовна готовність до самостійного життя. Недарма в народі закарбувалось: «Не вчи дитину штурханцями, а хорошими слівцями». Якщо мами хвалили своїх чад за прибирання іграшок у 3 роки, то їм не прийдеться читати моральні нотації восьмирічним школярам за безлад в одязі чи на полиці учнівського приладдя.

Отже, дорогі мами, у вашому арсеналі могутній виховний вплив. Вже у три роки ви можете прищепити вашій дитині акуратність, почуття відповідальності та обов’язку. Пам’ятайте: ці риси будуть проявлятися протягом усього подальшого життя сина чи доньки, якщо ви не будете скупитись добрим словом, увагою та любов’ю тепер. Озбройтесь терпінням, знайдіть у всякій дитячій витівці та гіркоті позитивне начало. Не переносьте звинувачення на особи, розгляньте мотивацію дитини. А якщо справи геть кепські і у вас рветься терпець — просто промовчіть.

На що слід звернути увагу сім’ям з маленькими дітьми в процесі виховання без запізнення?

Мудрі принципи виховання відобразились у давніх джерелах української народної творчості: «Коли дитину не навчити у пелюшках, то не навчиш у подушках»; «Що вчать дома діти, те знають і сусіди»; «Діти, як роса, тут є, а тут — нема». Червоною ниткою це підкреслено і у вічному Слові Божім. Книга Приповістей Соломона 21:6 застерігає: «Привчай юнака до дороги його, і він, як постарається, не уступиться з неї».

В перший рік життя у дітей є три основні потреби: потреба в первинному зв’язку, первинній довірі та первинній любові. Формування потреби первинного зв’язку встановлюється у перші 6 місяців перш за все між дитиною і матір’ю, у другу чергу — між дитиною і батьком. Через постійне спілкування з матір’ю і батьком в розумі малюка немов би торується своєрідна стежина, котра буде мати велике значення для майбутнього життя.

Якщо цей зв’язок не був сформований, то в майбутньому не слід очікувати тісних стосунків з будь-якою людиною. Такі особи, зазвичай, мають проблеми у сімейних відносинах, не переживають глибоких почуттів і навіть не вірять, що такі почуття бувають. В разі задоволення первинного зв’язку спостерігаються протилежні результати: сімейне життя насичене гаммою позитиву, у відносинах з рідними — тепло прив’язаності. З цього приводу у народі узагальнюють: «Дитя, як дзеркало, все відбиває».

За подібних обставин виростає і друга потреба: у первинній довірі. Формування довіри відбувається на основі задоволення фізичних потреб дитини. Якщо малюк голодний — його нагодують, якщо мокрий підгузник — перевдягнуть, якщо незручно лежати — перевернуть. Турботливі батьки «і зіроньку з неба готові прихилити». В народі про таких кажуть: «У добрих батьків добрі діти», а також «У кого мати добра, у того сорочка біленька й голівка гладенька».

Буває, що немовля кричить і плаче, але ніхто не бере його на руки. Хтось із вимогливих та надто строгих дорослих може зауважити: «На руках дитина стане вередливою, поплаче і перестане». І дійсно, немовля засне, але не буде задоволена його потреба у первинній довірі. Чим це обернеться в майбутньому? В психіці дитини лишиться глибокий слід, пізніше вона не довірятиме людям, не проявлятиме бажання до відвертості, буде осудливою, за ним спостерігатиметься замкнутість. Людина, чия потреба у первинній довірі була задоволена, буде відкрита для бесіди, комунікативна, довірлива.

Принагідно сказати, що задоволення потреби у первинній любові не має меж і рамок. Ця своєрідна дружба і прив’язаність будується на дотиках, погладжуванні, обіймах і поцілунках, котрих потребує дитина. Таке спілкування батьків і дитини програмує його лімбічну систему і має сексуальний відтінок. Ця любов має велике значення для розвитку нормальної психіки дитини. «Недолюблені» діти у цьому відношенні можуть в дорослому житті проявити не зовсім нормальне відношення до інтимного життя в шлюбі. Це можуть бути або фригідні, байдужі, холодні партнери або гіперсексуальні люди, які проявляють нездоровий інтерес до інтимної сторони життя. Ці нахили можуть проявлятися у підлітковому і більш зрілому віці. Недарма сексуальні збоченці та маніяки нерідко є вихідцями з неблагополучних сімей або це люди, які виросли без батьківської любові.

Діти, задоволені в потребі первинної любові, виростають, як правило, ніжними, чутливими супутниками, котрі бажають віддавати любов, аніж брати. Народна мудрість з цього питання висловлюється так: «Дитина — мов порожня посудина: що в неї ввіллєш, те й отримаєш», а також: «Де любов у хаті — там люди багаті».

Отже, якщо дитині виповнився один рік, то не важко уявити собі, який психологічний тягар несе в собі ця маленька особистість. Ми можемо намалювати психологічний портрет майбутньої дорослої людини, проаналізувавши поведінку батьків, особливо мами, починаючи з моменту зачаття.

При негативному впливі батьків на дитину відслідковуватиметься комплекс неповноцінності, низький імунітет, наслідки післяпологового стресу, відсутність родинної прив’язаності, зневір’я, неглибоке почуття любові, дистанціювання у відносинах, неформальне відношення до інтимності. В разі правильних позитивних відносин батьків і дитини матиме місце прив’язаність до близьких людей, комунікативність, інтуїтивне розуміння сім’ї, довіра людям і Богу, відсутність депресій та комплексу неповноцінності, відданість та віра у глибокі почуття. Що й казати, справджується народне прислів’я: «Любов батьківська і на віддалі гріє».

Надія є!

«А що ж нам робити?» — запитують батьки і матері, котрі з гіркотою спостерігають сумні та сірі портрети своїх дітей. Невже безвихідь? Дорогі друзі, вихід є! Господь не залишає Своїх дітей, Йому не байдужа їхня доля. Він підбадьорює батьків, вказуючи на Свої обітниці, щоб виправити згаяне у вихованні дітей. І прислів’я твердить: «Батькова й материна молитва з дна моря підіймає». Свята Євангелія запевняє: «Неможливе це людям, а не Богові, бо для Бога — можливе все». То ж вірте: надія є!

Ми можемо досягти позитивних результатів у рятуванні дітей виключно з допомогою Бога, приносячи їх, уже дорослих або ще маленьких, на руках молитви, прохаючи, подібно до пророка Єремії: «Якщо проти нас свідчать наші провини, о Господи, то зроби ради ймення Його…» (Єр.14:7).

Погодьтесь, веселки без дощу не буває. Проте, коли в краплях дощу засяє сонце, Бог демонструє різнобарвне чудо. Подивіться у вічі ваших дітей і знайдіть там прекрасне чудо!

Анжела Поліщук